Київ ⇄ Львів
© Iryna Stasyuk
14 hours ago
будто в моїй жизні мені тока не хватало сюреалізму.
ходила по личаківському цвинтарі - атмосфера, шоб ви понімали, готичні мадонни, скорбні ангели, поросші мхом камінні склепи - і тут внізапно одна могілка з портретом мальчіка, підписана шото тіпа "нашому любому янголятку", і перед нею квіти у вазочкі, а вазочка та у формі двох червоних помідорів, між якими стирчить товстий ерегований огірок, украшений картінкою козака, якому цей огірок має належати.
нашла в соборі юра бумажечку з молитвою до якого-то отця піо. написано, шоби ви одксерили цю молитву 25 разів і щодня приносили по одній копії у храм і на 25-й день СТАНЕТЬСЯ НЕМОЖЛИВЕ. понімаєте, не тошо там буде вам щастя, чи любов, чи гроші, а іменно, не розмінюючись на дрібниці, НЕМОЖЛИВЕ.
вночі у поїзді мене розбудили мальчік і дєвочька, які улеглися на койкі удвох, а мальчік даже не зняв свої трєнікі і гостроносі черевики, і вони з 2:00 до 5:00 (я засікала) голосно бєсєдовали на тему "шо ти мене не любиш ілі шо - ой міша, уйді пратівний, ти мене не уважаєш". я хотіла сказати міші, шоби він сходив на хуй, но я не знала, хто з них міша. тоді я вдягла навушники, і в них поллі гарві заспівала: "i want a pistol in my hand".
а када був підйом (у поїзді, канєшно, не кричать "падйо-о-ом", а врубають яскраве гестапівське світло) із радіо на весь вагон стало звучати "пресвятая троице, помилуй нас" і церковні дзвони, які потім без всякого прєдупрєджєнія змінив гімн україни.
Comments
Post a Comment