Reise, Reise

Ми в странний Гєракас прибули. Якийсь готель-от промайнули здавалося, що там нема ані душі. Богами усіма забутий, полишений в щілині поміж скель чужих і голих глухий кут зазнав неначе негліжансу, чи апокаліспис локальний його хватив і злидні злючі. Натомість відгуки осіб що там бували всі в онлайні “нормуль” кричать, готові зняти і вгору чєпчики кидати. Там і таверна була навіть — кантіна радше на колесах, і люди дивнії на пляжі сиділи, смажились добряче і думали, як гарно тут. А тінь не знайдеш навкруги, і де палатку ставить на ніч – про те компанія мовчить. Присіли в тінь якогось схову – рибалок місце те мабуть, поїли трохи винограду, солодкий і зелений був. Там втома, відчай, безпросвіт. Перепочили — та й в машину з полегшенням, що руки в ноги, тікать! Сміялись потім – назустріч бо такі ж, як ми, шукачі долі, вдачі, волі, they hunt their destiny, бідосі,...

Поема про Алонісос. Пісня друга Було на острові дуже спекотно й волого, зовсім не так, як на Евбеї, де дмухають потужні вітри і де сухість висушила землю в жорсткий сухар Ми пітніли і одяг приставав до тіл, ми не мились уже пару днів тільки в морі плавали ми сиділи в машині, проїжджали кілька кілометрів і виповзали оглядати місцевість на предмет ночівлі однак усе зайнято цивілізацією гірше того: було таке враження, ніби острів якийсь не такий, як усі, не грецький, геть приватизований включно із берегом. Як виявиться згодом, воно так і є по суті. Дорогою постійно стрічали стежини позначені: О, кажу, а писали ж, що цей острів для ходіння! Так от чому, чути у відповідь, ми нічого не знаходимо на березі. А навколо види непогані. Різні острівці порозкидано навколо Алонісоса. Але голі-голі, як консервна банка. Там серед них розкинувся морський заповідник із тюленями-монахами, їх оберігають і дбають про них, аби вони не вимирали. Ми ж бачили ...