Reise, Reise

Ми в странний Гєракас прибули. Якийсь готель-от промайнули здавалося, що там нема ані душі. Богами усіма забутий, полишений в щілині поміж скель чужих і голих глухий кут зазнав неначе негліжансу, чи апокаліспис локальний його хватив і злидні злючі. Натомість відгуки осіб що там бували всі в онлайні “нормуль” кричать, готові зняти і вгору чєпчики кидати. Там і таверна була навіть — кантіна радше на колесах, і люди дивнії на пляжі сиділи, смажились добряче і думали, як гарно тут. А тінь не знайдеш навкруги, і де палатку ставить на ніч – про те компанія мовчить. Присіли в тінь якогось схову – рибалок місце те мабуть, поїли трохи винограду, солодкий і зелений був. Там втома, відчай, безпросвіт. Перепочили — та й в машину з полегшенням, що руки в ноги, тікать! Сміялись потім – назустріч бо такі ж, як ми, шукачі долі, вдачі, волі, they hunt their destiny, бідосі,...

I made an nice acquaintance. It's a guy from Algeria. He looks completely like a French, at least not like a Muslim. His slight accent, though, betrays his foreign origin. He's a painter but he cannot make money as an artist so he, mathematician, works at the same time at a famous French gas company. He loves blue colors and all the time makes jokes about his 'manias' and about everything around reacting vividly to any comment or phrase of mine. His and our manias concern everything in our everyday life; I think the way we organize space we inhabit is marked to a great extant by our phobias and manias. I came to his perfectly clean flat in a close South Parisian suburb, and my mission was to clean it even better. "Don't you regret of coming here?" he asked. "Of course not. I'll always find what to do even when there's nothing to do". He explained meanwhile his philosophy of the "fainéant", of a lazy man: "I hate doing a lo...