Reise, Reise

Ἀνθρωποι μονάχοι Lyrics by Giannis Spanos Performed by Vicky Moscholiou Υπάρχουν άνθρωποι που ζουν μονάχοι σαν το ξεχασμένο στάχυ ο κόσμος γύρω άδειος κάμπος κι αυτοί στης μοναξιάς το θάμπος σαν το ξεχασμένο στάχυ άνθρωποι μονάχοι Υπάρχουν άνθρωποι που ζουν μονάχοι όπως του πελάγου οι βράχοι ο κόσμος θάλασσα που απλώνει κι αυτοί βουβοί σκυφτοί και μόνοι ανεμοδαρμένοι βράχοι άνθρωποι μονάχοι Άνθρωποι μονάχοι σαν ξερόκλαδα σπασμένα σαν ξωκλήσια ερημωμένα, ξεχασμένα άνθρωποι μονάχοι σαν ξερόκλαδα σπασμένα σαν ξωκλήσια ερημωμένα, σαν εσένα, σαν εμένα. Самотні люди Існують люди, що живуть самі, немов забутий колос світ навколо — порожнє поле і вони у тьмяності самоти - немов забутий колос самотні люди Існують люди, що живуть самі, неначе скелі моря світ — це море, яке шириться а вони — німі, похилені й самі скелі, що їх рвуть вітри самотні люди Самотні люди наче зламане гілля немов каплиці спустошені, забуті самотні люди наче зламане гілля, мов каплиці, як ти, як я Lo...

ΣΩΤΗΡΙΑ ΜΠΕΛΛΟΥ, Είμαι αητός χωρίς φτερά Σαν τον αετό είχα φτερά ώ ώ ώ και πέταγα και πέταγα πολύ ψηλά μα ένα χέρι λατρεμένο ένα χέρι λατρευτό μου τα κόβει τα φτερά μου για να μη ψηλά πετώ Είμ' αετός χωρίς φτερά χωρίς αγάπη και χαρά χωρίς αγάπη και χαρά είμ' αετός χωρίς φτερά Το χέρι αυτό το λατρευτό ώ ώ ώ μες στη ζωή μες στη ζωή θα τ' αγαπώ ό, τι και να μου 'χει κάνει όλα του τα συγχωρώ με φτερούγες τσακισμένες πάντα εγώ θα τ' αγαπώ Είμ' αετός χωρίς φτερά χωρίς αγάπη και χαρά χωρίς αγάπη και χαρά είμ' αετός χωρίς φτερά Sotiria Bellou. Eagle without wings I used to have wings like an eagle, oh oh oh, and fly and fly very high but a beloved hand an adored hand cuts my wings off, so I may not fly high I am an eagle without wings, without love and joy, without love and joy, I am an eagle without wings, This beloved hand, oh oh oh, in this life in this life I will love it no matter what it has done to me, ...

It's much, much better to enjoy freedom when your legs and feet are ready to enjoy it)) so I went yesterday as far as Lainville-en-Vexin making a 25km circle and was back home not completely worn out.  Only yesterday I noticed the Saint Jacob's sign at Oinville-sur-Montcient: the pilgrims moving from Haarlem to Santiago de Compostella go through this village too.  I said to myself how strange that I did not pay attention to the sign earlier... There were still many people in the fields. Many cars, extremely noisy motorcyclists training in the Domaine Forest Hill in front of Lainville. And again, I wondered HOW the locals had accepted that their beautiful silent landscapes were pull apart with the motorbikes! Still I felt much better than the first time here after the lockdown one week ago. (find info and write about the Château de Oinville)

It's been already two weeks that we don't have to fill in the paper about the reason why we're out and not staying at home. And we are free to move as far as 100 km instead of 1 km and 1 hour. However, during the rush-hour, if one doesn't have an official job, one cannot use the public transport in Île-de-France in the morning and in the evening. The employees can be asked to present a special document from their employers allowing them to use the transport. When I go for a walk, it's so strikingly horrible to see all these people who, like the flies attracted by jam, are sitting on the boards of the popular channels Saint Martin or La Villette inspired by the weather and freedom. Everybody is tired of death. The roads are full too. This awful urban noise and smell are back too. There are however more quiet streets, and the center of Paris is still almost empty and it's strange to see no crowds of tourists running in all the directions. But it takes one hour...

Ми в странний Гєракас прибули. Якийсь готель-от промайнули здавалося, що там нема ані душі. Богами усіма забутий, полишений в щілині поміж скель чужих і голих глухий кут зазнав неначе негліжансу, чи апокаліспис локальний його хватив і злидні злючі. Натомість відгуки осіб що там бували всі в онлайні “нормуль” кричать, готові зняти і вгору чєпчики кидати. Там і таверна була навіть — кантіна радше на колесах, і люди дивнії на пляжі сиділи, смажились добряче і думали, як гарно тут. А тінь не знайдеш навкруги, і де палатку ставить на ніч – про те компанія мовчить. Присіли в тінь якогось схову – рибалок місце те мабуть, поїли трохи винограду, солодкий і зелений був. Там втома, відчай, безпросвіт. Перепочили — та й в машину з полегшенням, що руки в ноги, тікать! Сміялись потім – назустріч бо такі ж, як ми, шукачі долі, вдачі, волі, they hunt their destiny, бідосі,...

I made an nice acquaintance. It's a guy from Algeria. He looks completely like a French, at least not like a Muslim. His slight accent, though, betrays his foreign origin. He's a painter but he cannot make money as an artist so he, mathematician, works at the same time at a famous French gas company. He loves blue colors and all the time makes jokes about his 'manias' and about everything around reacting vividly to any comment or phrase of mine. His and our manias concern everything in our everyday life; I think the way we organize space we inhabit is marked to a great extant by our phobias and manias. I came to his perfectly clean flat in a close South Parisian suburb, and my mission was to clean it even better. "Don't you regret of coming here?" he asked. "Of course not. I'll always find what to do even when there's nothing to do". He explained meanwhile his philosophy of the "fainéant", of a lazy man: "I hate doing a lo...