Океан можливостей
це такий кайф закінчувати десь працювати — щодня приходити на одне й те саме місце, відриватися від нього, зриватися з нього, знову ставати чужою, відступати в анонімність і зненацька, не надто розмірковуючи брати дешеві квитки і зникати світ за очі внікуди майже не думаючи що ж тили не прикриті що їх треба постійно створювати винаходити нон стоп але отой світ-за-очі, дорогоцінна втеча від дійсності в реальну мрію саме тому і є, тому і стають можливими, бо є оця неприкритість